Здійнявся вітер .
« Здійнявся вітер !
Намагаймось жити ! »
— Поль Валері .
— Ось , тримай .
— Дякую .
Можна я почитаю вдома ?
— Але там англійською .
— Візьму в брата словник .
— Що ж , спробуй .
— Дякую .
— Ану припиніть !
— Ти хто такий ?!
— Тікай , швидше .
— Заткнися , черепахо чотириока !
— Іди звідси !
— Не смійте ображати маленьких .
— Щооо ?
— Та я тебе зараз як відгамселю !
— Шмаркач !
— Джіро , що це в тебе з обличчям ?
— Та … спіткнувся і впав .
— Тільки не бийся ні з ким . — Гаразд .
— Твій полуденок , як завжди , на кухні .
— Дякую !
— Ой !
От і братик прийшов !
— З поверненням вас .
— Братику - братику , підемо збирати бамбук ?
Братику !
Ходімо збирати бамбук .
Ти обіцяв , що ми підемо збирати бамбук !
— Я роблю уроки .
— Це не підручник !
— Це англійська мова .
— Які вуса !
— Це відомий італійський авіаконструктор .
Тут пишуть , що він граф .
А звати його Капроні .
— Ой , тут у тебе подряпина .
— Відчепися .
— Треба зеленкою помазати .
Я зараз принесу .
— Дай мені спокій .
— Гей , братику , а що ти тут робиш ?
— Каю , тобі сюди не можна .
— А чому ти без окулярів ?
— Я дивлюся на зірки .
Коли дивишся в далечінь , зір покращується .
— Мама тебе сваритиме .
— Ой , зірка впала !
Ой , ще одна !
— Як гарно , правда ?
Он там .
Ось , знову !
— І там теж !
— Я — хлопчик з Японії .
— Хлопчик з Японії ?
Що ж ти робиш тут ?
— Бачу сон .
Здається , ви мені снитесь .
— Сон , кажеш ?
— Зачекай на мене !
Стій там !
Насправді це мій сон .
— Але й мій теж .
— І твій теж ?
— Виходить , наші сни перетнулися , незнайомий хлопчику з Японії ?
Дивина .
— Наче ви славнозвісний граф Капроні .
Я так мрію про зустріч з вами .
Кумедно .
Насниться ж таке .
Весь цей світ — сон .
Ласкаво прошу до мого королівства .
Це честь для мене .
Подивись .
Половина з них уже не повернеться .
Вони летять нищити ворожі міста .
Втім , війна скоро закінчиться .
— Залізай , хлопчику з Японії .
— Це моя мрія .
Закінчиться війна — збудую такий насправді .
— Ну як ?
Розкішно , правда ?
Злітаємо .
І замість бомб він перевозитиме пасажирів .
Тут , звісно , люк не влаштуєш .
Але у мріях усе можливо .
Ходи собі , де хочеш .
Ходи сюди .
Просто по лонжерону .
Не бійся .
Дивись .
— Ну як , гарно ?
— Так , дуже .
— На цьому літаку пасажири зможуть перелетіти через Атлантику .
— Сеньйоре Капроні ?
Можна спитати ?
— Чи може короткозора людина будувати літаки ?
Бо в мене такий зір , що в пілоти мене не візьмуть .
— Послухай , хлопчику з Японії .
Я й сам не керую літаками .
Просто не вмію !
Пілоти завжди знайдуться .
Але потрібен той , хто винайде ці літаки .
Авіаконструктор !
— Зрозуміло !
— Але запам'ятай , хлопчику з Японії .
Літак — не зброя війни .
І не знаряддя для комерції .
Літак — це прекрасна мрія !
А конструктор той , хто цю мрію втілює !
— Зрозумів !
— На все добре .
Ще побачимось !
— Джіро , іди лягай в ліжко .
Тобі щось наснилося ?
Ти з кимось розмовляв так голосно , я злякалася .
— Мамо , я стану авіаконструктором !
— Справді ?
Яка чудова мрія .
— Так , літак — це прекрасна мрія .
Він так і сказав .
Я хочу будувати гарні літаки .
— Сідайте , будь ласка .
Я виходжу .
— Вибачте .
— Дозвольте .
— Як гарно !
— Пані , вітер зірве капелюшок !
— Не хвилюйся !
— Тримайтесь !
— Все гаразд ?
— Так !
— А ви спритна .
— Дякую .
" Le vent se lève . "
" Il faut tenter de vivre . "
Напис : " Вагон екстра класу "
" Le vent se lève .
Il faut tenter de vivre " .
« Здійнявся вітер !..
Намагаймось жити ! "
Землетрус !
Паровоз зараз вибухне !
— Що з вами ?
— Щось із ногою .
— Покажіть .
— Боляче .
— Кіну , тримайся .
— Кістка зламана .
Йти вона не зможе .
— Пані , потяг зараз вибухне .
Швидше тікайте .
— Дурниці .
Паровози не вибухають .
— Валізу .
— Розслабте ногу .
Отак .
Йти вона не зможе .
Де ви мешкаєте ?
— В районі Уено .
— Я проведу вас .
— Пожежа .
— Швидше .
— А де ваш багаж ?
— Забудь про нього .
— Мені так ніяково .
— Ви не забилися ?
— Ні .
— Ходімо .
— Це моя сорочка .
Мама зшила .
Ще навіть не вдягав .
Відкрийте рота .
— Колодязі майже пересохли .
А ти будеш ?
— Так .
— До Уено пожежа поки що не дійшла .
Спробую притулку у своєму інституті . А ви куди підете ?
— Піду кликати родичів на допомогу .
— Що ж , підемо разом .
— Пані Кіну , пригляньте за валізою .
— Авжеж .
— Не хвилюйтесь .
Ми скоро повернемось .
— Добре .
— Стежте за речами .
— Так .
— Спасибі вам , пане , за все .
— Немає за що .
— Стривайте .
А як вас звати ?
— Хороший хлопець .
Як гадаєш , Кіну ?
— О , це ти Джіро ?
Жахливого дня ти повернувся .
— А що з нашим ангаром ?
— Не знаю .
Весь район палає .
Це все , що ми встигли винести .
Закурити є ?
— Ого , яке велике летить .
Невже двері ?
Диви , як роздуває .
Токіо капець .
— То ви все ж таки здійснили свою мрію , сеньйоре Капроні ?
— Не знімати !
Вітер змінився в наш бік !
— Ну що ?
Вітер усе ще дме , хлопчику з Японії ?
— Так , дме зі страшною силою !
— Тоді старайся жити далі .
" Le vent se lève . "
" II faut tenter de vivre . "
— Ну що Джіро , ходімо ?
Усе як раніше .
Нові будинки на старий лад .
Вулиці ніби стали ширші .
А в небі літають ті самі корита .
— Заходьте .
Джіро , знову скумбрія ?
— Обожнюю скумбрію .
— Це піжонство .
Як і твої походи на лекції .
— Можна мені яйце ?
— Західні держави будують суцільнометалевий літак .
А ти ніяк не навчишся їсти м'ясо .
Ми ж відстаємо від світу на десять років !
— Ти чого ?
— Гарна , правда ?
Дивись , який витончений вигин .
— Ти їси скумбрію , аби кістки розглядати ?
Давай , доїдай швидше .
Підемо на каву .
Агов , Джіро , ти чим так захопився ?
— Скелетом скумбрії .
— Пан Хорікоші ще не пішов ?
Джіро !
— Дивись , Ханджьо , ми на правильному шляху .
У комітеті з повітроплавання США заклали стандарт крила , той самий кут !
Американці теж їдять макрель .
— Джіро , до тебе прийшли .
— Юна пані просила передати це пану Хорікоші .
Але вас не було вдома , і я взяв це на зберігання .
— Добре .
Дуже вам дякую .
— Що , Джіро , подарунок від твоєї коханої ?
Куриво є ?
Жени сигарету .
— Джіро !
— Дай йому спокій .
— З поверненням . — А от і я .
— До вас гостя , пане .
Молода дама .
Чекає на вас у кімнаті .
— Що ?
А … так .
Мій брат — дурень !
— Кайо !
Пробач .
Я зовсім забув .
Ох !
— А мама де ?
— У дядька .
— У місті залишилася ?
— Лише на одну ніч .
— Кайо , тепер ти стала дорослою .
І дуже красивою .
Мій брат — безсердечний негідник .
Бо ніяк не приїде додому .
— О , вже так пізно .
— Я тебе проведу .
Я все ж таки винен .
Ходімо на перон .
— А ти ж , мабуть , досі їй подобаєшся .
— Та облиш .
Два роки минуло .
— І що ?
Ти жодного разу не завітав до неї ?
— Якось ходив .
Коли пожежа закінчилась .
Але вся її вулиця згоріла вщент .
— Справді ?
— Ну от , нам сюди .
Тобі не холодно ?
— Ні , не холодно .
Не думала , що Токіо так швидко повстане з попелу .
— Брате , а не можна я поживу у тебе ?
Якщо я захочу жити окремо , то тато мене в Токіо не відпустить .
Але до того часу я вже поїду в Наґоя .
— На літакобудівельний завод ?
— Так .
— Добре чоловікам .
А я хочу поступити до медінституту в Токіо .
— І стати лікарем ?
А що ?
Це якраз для тебе .
— Справді ?
Я теж так думаю .
— Я приїду на Новий рік та поговорю з татом .
— Як добре !
Ну дивись , ти пообіцяв .
— Джіро !
— Привіт . —
Здоров .
Ну як ти ?
— Нічого .
— Потрохи .
— Бачиш ?
Усі ці люди тягнуться до міста у пошуках роботи .
Стільки людей іде пішки …
І ночують просто неба .
Ну от , знову .
Цього разу банк Каміхаті .
— Теж збанкрутів ?
— Схоже на те .
— Чутки розходяться як блискавки .
Всі навколо банкрутують .
Завод , у який ми їдемо , теж на межі .
Літакобудівельна компанія МІЦУБІШІ .
— Усі по вуха у роботі .
Де тебе носило ?
— Мені сказали , можна приїхати у будь-який день квітня .
Вірно .
Тоді ти мав бути ще в березні !
У нас завал .
Негайно берися до роботи .
Крило фіксуємо вантажними кріпленнями .
Усі розміри уже є .
— Зрозумів .
— Негайно зроби креслення .
В бюро в усіх уже руки відвалюються .
— Слухаюсь .
— Це тут .
Так , ти поки що зачекай .
Сюди .
Оце твій кульман .
Імпортний .
Спеціально замовили .
За ним ще ніхто ще не працював .
Користуйся .
— Буду .
Дані тут , капелюха — туди .
— Так .
— Увага !
Представляю вам нового інженера проєкту Хаябуса .
Він геній , про якого ми всі чули .
Відрекомендуйся .
— Мене звуть Хорікоші Джіро .
— А тепер до роботи .
— Гаразд .
— Земля викликає Джіро .
Обід .
Ходімо їсти .
— Іду .
— Складальний цех ?
— Угу , треба туди зазирнути .
— Це дуже дивно , довірити новачку укріплення крил .
Тебе вважатимуть вискочкою .
Теж саме .
— Добридень .
У мене невеличке прохання .
— Ого !
Вже пів справи зроблено .
Вибачте , що заважаємо обідати .
— Коли до нас зазирає молодь із КБ ( конструкторського бюро ) — ми лише раді .
— Хонджьо , дивись , кріплення уже зібрані !
— Я так і думав .
Все ж таки новачкам таке не довіряють .
Які кращі , ці чи твої ?
— Панові Курокаві завжди важко з новачками .
Хонджьо , поглянь сюди .
Цікаво , що скажеш .
— Що думаєш ?
— Це лита конструкція .
Але так лишати не можна .
Я саме почав думати про цей шарнір .
— Тоді справи кепські .
Шефе , перерва скінчилась .
— Тихо .
— Неймовірно !
Літаки такі цікаві !
— Зараз спізнимось .
От тоді буде цікаво !
Хатторі .
— Це наш головний інженер .
— Це його перше завдання ?
— Металеві кріплення для крил Хаябуса .
Тут щось інше .
— Що ?
Поясни .
— Слухаюсь .
Щоб підвищити міцність кріплень використовуємо плоску сталеву пружину .
А розтяг ми компенсуємо за рахунок міцності троса .
Цей трос проходить через стійку та кріпиться до каркаса фюзеляжу .
— Але для цього доведеться переробляти силовий напір усього крила !
— Так .
Але за ці розрахунки я ще не брався .
На що ти витрачаєш час ?
Тобі доручили конкретне завдання , а де результат ?
— Усе готове .
Дивись - но , прекрасне креслення .
Ідеально .
Усе що зробиш , одразу мені на стіл !
— Ну все , я додому .
— Я теж .
— А як же домашнє завдання Курокави ?
— Закінчую .
— Воли !
Вони тягнуть на аеродром прототипи літаків .
Ми останні , хто буксирує літаки волами .
Ось наскільки ми відстали .
— Але вони чудові істоти .
— Пішов !
Ну ж бо !
Швидше , давай !
Щоб тебе !
— Ти засік ? — 13 , 3 секунди .
270 км/год .
— Повільно !
У нього в запасі ще 18 кілометрів !
Потужності повинно вистачати .
Він може летіти швидше !
— Пане Куровака .
До вас офіцери з генштабу .
— Так .
— Мої вітання !
— Хаябуса наше майбутнє .
— Панове з Міцубіші знають , на якого коника ставити .
— Він іде в піке .
Хоче розігнатися до 400 км/год .
— Катапультувався .
— Бігом до нього !
— Пане Курокава , з'ясуємо причини , коли дощ вщухне .
— Що з пілотом ?
— Живий .
— Добре .
— Пане Курокава , ходімо .
Повернемось та збудуємо новий літак .
— Думаєш , він розбився через кріплення ?
— Ні .
Мені здається , що проблема значно глибша та ширша .
Я ніколи не забуду того , що побачив сьогодні .
Неначе нескінченна дорога з'явилась перед моїми очима .
Хаябуса не має майбутнього .
Генштаб уже давно планує передати замовлення іншій компанії .
І сьогодні ми мали останній шанс це відвернути .
А ми вироблятимемо важкі німецькі бомбардувальники Юнкерс .
Жодних маневрових літаків .
А ти поїдеш до Німеччини .
Я тебе рекомендуватиму .
— Відчинено ?
— Заходь , заходь .
Пізненько ти нині .
— Можна мені два бісквіти ?
— Зараз .
Дякую за покупку .
— А що це за діти ?
— Їхні батьки з роботи повертаються пізно .
А вони чекають щовечора .
Рука не підіймається зачинитися раніше .
— Он як .
Дякую .
— Завжди радий .
— Ви , певно , зголодніли .
З'їжте ось це .
Це бісквіти .
Я їх щойно купив у тій крамниці .
Ну ж бо , беріть .
— Тікаймо !
— Ти вдома ?
Проєкт " Хаябуса " зарубали .
Дуже шкода .
Бісквіти ?
Завжди ти їси щось дивне .
А чого ти чекав ?
Думав , те дівчисько тобі усміхнеться і скаже " дякую " ?
— Ні .
Хоча … мабуть , так .
Таких дітей , як вони , лише в цьому районі — десятки .
І одного кріплення для Хаябуси вистачить , щоб на ці гроші годувати їх цілий місяць .
Чому Японія така бідна ?
— Джіро , ти знаєш , скільки ми платимо німцям за їхні технології ?
Вистачить , аби нагодувати кожну дитину в Японії , з бісквітом на десерт .
Тож , я не збираюся втрачати шанс , який мені випав .
— Ти теж поїдеш ?
— Так , поїду .
— Справді ?
Чудово !
— Бідна країна хоче купувати літаки .
Іронія в тому , що вона може робити власні .
Завтра я поїду в Токіо , підшукаю собі наречену .
— Наречену ?
— Щоб повністю віддаватися роботі , потрібна сім'я .
Ще одна іронія .
Бувай .
— Які ж німці обачливі .
Ми припхалися до них через пів світу , а вони навіть на завод не пускають .
І волів не видно .
Аеродром поряд із заводом .
Скільки ж тут місця .
G - 38 .
Невже ми його теж купуємо ?
— Важкі бомбардувальники Японія будуватиме сама .
Але це державна таємниця .
— І з ким цікаво збирається воювати наша армія ?
— Гадаю , зі Штатами , якщо сил вистачить .
Ох і класна все ж таки машина .
— Вона досконала .
— Екіпаж розміщено в крилах .
Якось дивно як для бомбардувальника .
— Та кого це обходить ?
Зате у них можна навчитися працювати з металом .
— А що всередині ?
Вони не хочуть показувати ?
Красень .
— Руки геть !
Не смійте його чіпати !
— Он як ви зустрічаєте японських гостей ?
— Японці швидко копіюють чуже .
А наші технології — надбання великої Німеччини .
— Не зазнавайтеся .
Такого мотлоху в Японії теж вистачає .
— Хонджьо , припини .
Ми відвідуємо ваш завод у рамках контракту про обмін технологіями .
Наше перебування в цьому ангарі — цілком законне і було узгоджене з вашою компанією .
Ваше керівництво не забороняло нам наближатися до цього апарату .
Тож це наше право .
Ми не сумніваємося , що ви намагаєтесь виконувати
ваш службовий обов'язок .
Однак ми не потерпимо зневаги до себе , оскільки є вашими рівноправними партнерами .
— Нам наказано стежити , щоб японці не пхали свого носа куди не слід .
Професор Юнкерс .
— Оце так .
Дозвіл професора отримано .
Я проведу вас .
Я вже й не сподівався на ньому політати .
А вібрація сильніша , ніж я думав .
— Наше начальство — як малі діти .
— Панове , дозвольте армійським офіцерам сісти тут .
— Ага .
— Я вас підміню .
Так … масштаб вражає .
— Нічого собі .
Коридор у середині крила .
Очманіти .
Та тут ціла електростанція .
— Guten tag .
Ми тут на екскурсії з дозволу професора Юнкерса .
Хочемо побачити ваше робоче місце .
— Ви знаходитесь в кабіні механіка .
Цей літак дивовижний .
— Японці , далі не йти .
Це небезпечно для життя .
— Зрозуміло , друже .
— Оце так .
— Неймовірно .
Гордість німецьких технологій .
— Професор Юнкерс — прекрасна людина , але в його фірмі забагато скнар .
— Джіро , є сигарети ?
Джіро !
Куриво є ?
— Немає .
Скінчилися .
— Надворі так холодно , а в готелі тепло .
А я думав , що тут у всіх каміни .
Певно , цю батарею теж виготовили в юнкерсі , така схожа на той літак .
Гарна .
— Зрозуміло , ти ведеш до того , що ми не маємо власної технологічної бази ?
Особисто мені цілком вистачає котацу та громадської лазні .
— Не хочеш схрестити котацу з літаком ?
Скільки цінної інформації ми сьогодні отримали .
І все про цей велетенський бомбардувальник .
" Наші технології надбання великої Німеччини " .
— А хтозна ?
Може й в літаках скоро влаштують котацу .
А дерево стане таке ж міцне , як метал .
— Вони не влаштують , а ми не встигнемо .
Ми відстали від них на 20 років .
Йдемо прогуляємося .
А то у мене мозок закипить .
— Ми схожі на Ахілеса , що намагається наздогнати черепаху , відставши від неї на 20 років .
— Шлях у 20 років ми проходимо за 5 .
Але за цей час черепаха відповзає ще на 5 років .
Так нам доведеться вічно за нею ганятися .
Поки що нам більше нічого не залишається .
та колись ми таки зможемо її наздогнати та перегнати .
— А не можна одразу стати маленькою черепашкою ?
— Ти чого ?
— Патефон .
— А , " Зимова подорож " ?
Просто , як для нас написали .
— Що відбувається ?
— Чи не він сьогодні чіплявся до тебе в ангарі ?
— Джіро ?
Агов !
Я вже вийшов .
Іди , прийми ванну .
— Схоже спить .
З таким виразом , наче рятує японські літаки від усього світу .
Телеграма з Наґоя , від начальства .
— Заходьте .
— Ні , краще тут .
— Мені наказано повертатися до Японії .
Ви поки що залишаєтесь .
А Джіро повернеться додому через Захід .
— Через Захід ?
— Йому наказано перед від'їздом подивитися світ .
— Самому ?
Сеньйор Капроні .
— То як , вітер ще дме ?
— Так , поки що дме .
— Що ж , запрошую тебе у свій прощальний політ .
За мною .
— Ви прощаєтеся ?
— Стрибай з усієї сили .
Стрибай !
— Залазь , швидше !
— Злітаємо !
Ну ж бо ! Там унизу є люк !
Хутчіше !
— Зараз .
— Сюди .
— Уперед ! — Лети !
Злітай !
Усі ці люди мої родичі та друзі .
Вважай , ціле село .
Покатаємось з вітерцем перед тим , як я віддам цей бомбардувальник тим , хто його замовив .
— Ну як тобі ?
— Неймовірно .
Нагадує архітектуру Давнього Риму .
Аж надто він величезний …
На війні це зайве .
— Та ці вояки полюбляють , щоб усе було величезне .
— Моя країна дуже бідна й технічно відстала .
Нам таких літаків нізащо не збудувати .
— Для конструктора головне чуття .
Чуття — ось ключ від майбутнього , тоді й технології підтягнуться .
— Мої дружина та діти .
Ми італійці теж бідні .
Скільки ротів доводиться годувати .
Заспокойтеся вже .
Я спускаюся .
— Ходімо .
Обережно .
Голову бережи .
Хоча це й сон та голову втратити можна .
Скажи - но , що тобі більше до серця , світ з пірамідами чи без них ?
— Піраміди ?
— Людина споконвіку мріє літати , але мрія ця проклята .
Тепер літаки стають знаряддям убивства та страшних руйнувань .
— Знаю .
— А я все ж таки віддаю перевагу світові з пірамідами .
А ти який обереш ?
— Я хочу будувати гарні літаки .
— Маєш на увазі отакі ?
— Який красень .
Ні , поки що ні .
Я ще не вигадав ані двигуна ані кабіни .
— Браво !
Чудова мрія !
Це мій останній шедевр .
Творче життя художника триває 10 років .
Інженери та конструктори — не виняток .
Постарайся і ти прожити свої 10 років гідно та на повну силу .
— Джіро , негайно до мене .
— Але в мене нарада .
— Скасуй .
— Непросте замовлення .
— А коли вони бували прості ?
— Скільки років ти з нами Джіро ?
Джіро ?
— Що ?
— Скільки ти у нас ?
— П'ять років .
— Чимало .
Час тобі очолити новий проєкт .
Це палубний винищувач , що планується до випуску у 32-му році .
— Тебе підвищують , телепню .
Чуєш , Джіро ?
Що скажеш ?
— Дякую за довіру .
— Чудово .
— Я можу взяти в команду Хонджьо ?
— Припини .
— Тепер він твій конкурент .
Хочеш втратити друга ?
— На все добре .
— Хазяйко , скільки з мене ?
А щодо Хонджьо у нас інші плани .
— Кляті японські двигуни !
І ці короткі японські палуби .
Чиста форма , панове !
— Дякуємо .
— Дякуємо за форму .
Вона вам пасує .
Закрити палубу !
— Стоп !
— Чудово !
— Злетів !
Ура !
— Тату !
