Лиса гора ( стаття )
Матір городів руських …
Уже котре століття минуло , вже вкотре славетне місто Київ змінило свій образ .
Воно сучасне , динамічне та багатолюдне .
Але чи все ми знаємо про нього , чи все ми бачили ?
Що приваблює до « стольного граду » звідусіль туристів так , наче всі дороги ведуть у Київ ?
Знаний і непізнаний , новий і древній , креативний і консервативний — Київ різний !
Він здатний повсякчас дивувати і туриста , і корінного киянина ...
… Пам’ятаю , стояв сонячний і теплий день , — один із тих , на які така щедра була осінь .
Я прогулювався в околицях метро « Видубичі » , де височить стрімкосхила гора , що вже зодягнулась у золоті та багряні шати .
Широка дорога , що звивалася і люб’язно запрошувала до невидимої за пасмами дерев вершини , немов занурювала мене у непізнаний , таємничий , ба навіть , казковий світ .
Дивно було все ще чути приглушену пісню міського шосе і , водночас , бачити довкола лише древній , таємничий ліс .
Ще крок — і ніби опустилася позаду важка театральна завіса — зникли всі звуки міста , так , ніби я враз опинився десь далеко , десь поза межами звичного , повсякденного , знайомого …
А навколо — ані душі .
Одним словом , тиша .
Хіба що раз у раз непевно проспіває якась птаха або затріщить у пожовклій траві коник .
Колись тут стояв на варті переправи через Дніпро величний Лисогірський форт .
Але настав час « розкидати каміння » — отже , у певний момент усі споруди було розібрано до основи .
Залишились лише тунелі - патерни .
Чорними очима - проваллями спостерігають вони за мною , — як і за кожним чужинцем , хто забреде сюди .
Вдивляючись у похмуру глибину оперезаного цеглою тунелю , я відчуваю в серці майже містичний острах ... поряд із неабиякою цікавістю !
Здається , що , ступивши у темряву патерна , потрапиш у серце землі — у самі надра !
Про ці місця здавна ходила недобра слава : відьомські шабаші на повний місяць , нечиста сила , що живе тут , магічні обряди та ритуали …
Це лише найпоширеніші з багатьох легенд , що , мов казковий серпанок , супроводжують київські « місця сили » — Лисі гори , яких у Києві над Дніпром чимало !
Здавна слов’яни встановлювали тут кумирів — дерев’яних ідолів , що відали усім сущим та всіма світами , які незримо нас оточують .
Здавна водили хороводи короткими купальськими ночами …
Вірити легендам чи ні — питання особисте , але я гостро відчув : було і є це місце живим , незбагненним , чарівним .
Розсунувши багряні віти , що сплелися над стежиною золотим мерехтливим склепінням , я несподівано потрапив до святая святих — « вівтарної частини » величного храму , що зветься Лиса гора .
Переді мною відкрилося справжнє Громовище — на галявині , встеленій пожовклим листям , вивищувалися два дерева , а точніше , два дубові остови , обвуглені ззовні й ущент вигорілі зсередини .
Дерева , вражені блискавкою — « Перуновою стрілою » , стояли , немов німа загадка Лисої гори : що ж це — містика , а чи якась природна аномалія зробила ці таємничі вершини улюбленою домівкою самого Громовержця ?
Вклонившись могутній древній силі Перуна та пророка Ілії , я поклав на камінь печиво - подарунок духам природи , що неодмінно порядкують цим дивовижним сильним місцем .
Думки мої прояснились , на серці було тихо і радісно , і я з миром зійшов у звичний мені світ асфальту , гуркоту метро і людського мурашника , навік полюбивши цей окремий Київ у Києві , світ у світі .
Так , Києву ще належить відкрити цілком своє обличчя , свої скарби , свою істинну суть .
Але , як на мене , ця суть завжди полягала у неоднозначності , у певній багатовимірності .
Таким є і має бути мій Київ , аби й надалі цікавити та приваблювати : знаний і непізнаний , новий і древній , креативний і консервативний , одним словом — різний !
