Екіпажі гуркотять мостовою , шум , гамір ...
Нарешті всі поїхали , стало знову тихо .
Батько нареченої повертається в дім ; в залі лакеї прибирають зі столу , в сусідній темній кімнатці , яку всі називають « прохідною » , сморкаються музики , всюди метушня , біганина , але йому здається , що в будинку порожньо .
Солдати - музики метушаться в своїй маленькій темній кімнатці , все ніяк не можуть знайти місце разом зі своїми громіздкими пюпітрами та інструментами .
Вони прийшли нещодавно , але повітря в « прохідній » стало помітно густіше , нема жодної можливості дихати .
Їхній « старшой » Осіпов , зі збитими від старості в паклю вусами , стоїть біля пюпітра й сердито вдивляється в ноти .
— А ти , Осіпов , сносу нєт , — каже підполковник .
— Скільки років я вже тебе знаю ?
Років із двадцять !
— Більше , ваше високоблагородіє .
На вашому весіллі грав , якщо ізволітє помніть .
— Да , да ... — зітхає підполковник і замислюється .
— Така , брате , історія ...
Синів , слава богу , поженив , теперь ось доньку видаю , і залишимось ми разом зі старою сиротами .
Нема тепер у нас діток .
Зовсім розділились .
