Замикав похід кульгавий іноземець маленького зросту з кривим оком , без піджака , у білому фрачному жилеті та з краваткою .
Вся ця компанія повз Ганночку пішла донизу .
Тут щось стукнуло на майданчику .
Почувши , що кроки притихають , Ганночка , як змія , висковзнула з-за дверей , бідон поставила до стіни , впала животом на майданчик і стала шарити .
У руках в неї виявилася серветочка з чимось тяжким .
Очі в Ганночки вилізли на лоба , коли вона розвернула пакуночок .
Ганночка до самих очей підносила дорогоцінність , і очі горіли вовчим вогнем .
У голові Ганночки зробилася хурделиця : " Знати нічого не знаю !
Бачити нічого не бачу !...
До племінника ?
Чи розпилити її на шматочки ...
Камінчики то можна і виковиряти ...
І по одному камінчику : один на Петрівку , інший на Смоленський ..
І — знати нічого не знаю , бачити нічого не бачу ! "
