Маргарита безсумнівно підкорилась , але все-таки , сідаючи , запитала ще раз :
— Хто ви такий ?
— Ну , добре , мене звуть Азазелло , але все одно вам це нічого не каже .
— А ви мені не скажете , звідки ви дізналися про листки і про мої думки ?
— Не скажу , — сухо відповів Азазелло .
— Але ви щось знаєте про нього ? — благально шепнула Маргарита .
— Ну , скажімо , знаю .
— Молю : скажіть тільки одне , він живий ?
Не мучте .
— Ну , живий , живий , — нехотя відгукнувся Азазелло .
— Боже !
— Будь ласка , без хвилювання і криків , — хмурячись , сказав Азазелло .
— Вибачте , вибачте , — бурмотіла покірна тепер Маргарита , — я , звісно , розсердилась на вас .
Але , погодьтесь , коли на вулиці запрошують жінку кудись погостювати ...
У мене немає упереджень , я вас запевняю , — Маргарита невесело усміхнулась , — але я ніколи не бачу ніяких іноземців , спілкуватися з ними я не маю ніякого бажання ...
І окрім того , мій чоловік ...
Моя драма у тому , що я живу з тим , кого я не кохаю , але руйнувати йому життя вважаю негідним вчинком .
Я від нього нічого не бачила , окрім добра ...
