Наприкінці XIX ст . імпресіонізм поширився в європейському письменстві .
Засновниками літературного імпресіонізму вважають французьких письменників братів Ґонкурів .
Найвиразніші представники світового імпресіонізму : Ґі де Мопассан , М . Пруст , К . Гамсун , О . Вайльд , Р . Л . Стівенсон , А . Шніцлер , А . Чехов , І . Бунін , І . Анненський .
У словах письменників Едмонда і Жуля Ґонкурів « Бачити , відчувати , виражати — в цьому все мистецтво » й відображалась головна характерна риса імпресіонізму .
Український прозовий імпресіонізм варто поділити за трьома різновидами основними лініями розвитку : імпресіоністична психологічна проза , ліро - імпресіоністична оповідь та імпресіоністична проза « потоку свідомості » .
У центрі уваги імпресіоністичної психологічної прози раннього періоду знаходиться особливий , нетрадиційно змальований і вирішений психологічний конфлікт , який мусить викликати у читача яскраве враження .
Імпресіоністична психологічна проза , як і літературний імпресіонізм загалом , від самого свого початку мала широкий діапазон жанрових різновидів , здебільшого малої епічної форми .
Найбільш характерними для цього спрямування були новела , « образок » , етюд , ескіз , акварель тощо .
Така форма дозволяла авторові в гранично концентрованому вигляді подати перебіг основних подій , при чому вибудова сюжетних ліній часто була не традиційною , а підпорядковувалась головній меті .
Треба зауважити , що протягом усього існування імпресіоністичної психологічної прози вона була найпоширенішою з усіх трьох виділених жанрових груп .
У період раннього прозового імпресіонізму її репрезентують твори М . Коцюбинського , В . Стефаника , О . Кобилянської .
До другого жанрового спрямування імпресіоністичної прози відноситься ліро - імпресіоністична оповідь .
Вона характеризується найбільшою наближеністю до поетичного і навіть малярського імпресіонізму за своїми естетичними принципами та засобами зображення .
Ліро - імпресіоністична оповідь базується на принципі передачі власного враження письменника від навколишньої дійсності , концентрації уваги на його спостереженнях , особистих переживаннях , що часто виявляються через асоціації з явищами та станами природи , у формі ліричних роздумів , мрій , снів тощо .
Основну увагу в таких творах митець звертає на показ внутрішніх станів героя - оповідача , його самоаналіз та на аналіз власних вражень від світу .
Найпоширенішими жанровими різновидами ліро - імпресіоністичної оповіді були акварель , замальовка , ескіз , « картка зі щоденника » .
Вагому роль у створенні ліро - імпресіоністичної оповіді і у формуванні її естетичних та поетичних принципів на ранньому етапі відіграли творчі здобутки М . Коцюбинського , М . Яцківа , О . Кобилянської .
До третього жанрового спрямування відносимо імпресіоністичну прозу « потоку свідомості » , що здобула своє найбільше поширення саме в період раннього прозового імпресіонізму . Її особливості виявилися у жанрових різновидах етюду , новели , ескізу .
Форма « потоку свідомості » характеризувалась оповіддю від першої особи , що надавало розповіді підкреслено інтимізованого характеру .
Можливо , саме через таку увагу до змісту твору проза « потоку свідомості » є порівняно аскетичною за формою , їй менше властиві такі ознаки імпресіоністичного письма , як барвистість , майстерна гра кольорами , вишуканий звукопис , ритмомелодійний пошук тощо .
Прозу « потоку свідомості » швидше можна назвати лаконічною , її мова є яскравою і виразною , але водночас гранично стислою , густою .
Імпресіоністичну прозу « потоку свідомості » у кінці XIX — на початку XX століття творили М . Коцюбинський та В . Стефаник .
