" Доказом є мій почерк , мій підпис .
Виконуйте підтвердження , встановіть приховане спостереження Воландом Ліходєєвим " .
За двадцять років своєї діяльності в театрах Варенуха бачив усіляке , але тепер він відчув , нібито розум його застилає мороком , і він нічого не зміг вимовити , окрім життєвої і до того ж цілком недолучної фрази :
– Цього не може бути !
Римський зробив не так .
Він підвівся , відкрив двері , рявкнув крізь них до кур'єрши , що сиділа на табуреті :
– Нікого , окрім листонош , не впускати ! – і зачинив кабінет на ключ .
Потім він вийняв із письмового стола стопку паперу і почав завзято порівнювати цупкі , з нахилом вліво , літери в фотограмі з літерами в резолюціях Степана і в його ж підписах , збагачених гвинтовою закорючкою .
Варенуха , навалившись на стіл , палко дихав у щоку Римському .
– Це його почерк , – нарешті твердо сказав фіндиректор , а Варенуха озвався , наче луна :
