Поль Рікер пише про герменевтичну проблему як про конфлікт інтерпретацій .
Початок цього питання автор визначає у межах екзегези , тобто у межах дисципліни , яка займається розумінням тексту , пошуком того , що він хоче сказати .
Суть інтерпретації полягає в намірі подолати дистанцію , культурне віддалення , але врахувавши при цьому і сучасне розуміння людини .
Таким чином , якщо текст має й історичне , й духовне значення , слід повернутись до самого початку , тобто до “ цілісного пізнання сенсу ” .
Не враховуючи того сенсу знаків , про який нам говорить “ логіка аргументації ” .
Отже , з цього моменту герменевтика вже не може бути суто технічною спеціальністю , вона призвела до появи цілої проблематики розуміння .
Та слід пам’ятати , що жодна інтерпретація не могла би сформуватись без використання вже існуючих у певній епосіспособів розуміння .
Таким способом розуміння могли бути міфи , алегорії , метафори , аналогії і т . д .
Рікер через підзаголовок відсилає нас до праці Вільгельма Дільтея 1900-го року , задачею якого було в епоху позитивістської філософії надати наукам про дух ( мається на увазі гуманітарним — Geisteswissenschaften ) значення наук про природу .
У феноменології існує два способи обґрунтування герменевтики .
Один із них , онтологію розуміння , Рікер називає “ коротким шляхом ” , тому що онтологія відмовляється від розмірковувань про метод й одразу переходить до кінцевої сутності .
Користуючись цим способом , ти не занурюєшся поступово , крок за кроком поглиблюючи методологічні можливості тлумачення , історії або психоаналізу .
Якраз навпаки , ти потрапляєш туди раптово , різко змінюючи проблематику .
Сам Поль Рікер схиляється до довгого шляху , пошуку методів .
Далі він описує революцію , що призвела до онтології розуміння , коли розуміння стає аспектом “ проєкту ” Гайдеґґера , Dasein , його “ відкритого буття ” , “ тут - буття ” .
Внаслідок революції питання про істину більше не є питанням методу , тепер це проблема явленості буття для сутності , існування якого полягає в розумінні буття .
Проте внаслідок концепції Гайдеґґера питання герменевтики не лише залишаються нерозв’язаними , вони взагалі губляться .
Рікер робить висновок , що Гайдеґґер переорієнтовує нашу увагу від таких питань як :
Яким інструментом скористатися для здійснення екзегези , тобто для розуміння текстів ?
Як обґрунтувати історичні науки перед обличчям науками про природу ?
Як залагодити суперечку інтерпретаціями , що змагаються між собою ?
Автор наголошує на тому , що один і той же текст має кілька значень .
І що духовний сенс може бути « переданий » лише історичним або буквальним шляхом збільшення смислів , які поступово нашаровуються .
Рікер надає слову « символ » вужчий зміст , ніж ті автори , які , як Кассирер , називають символічним будь-яке осягнення реальності за допомогою знаків — від сприйняття , міфу , мистецтва до науки .
Він називає символом структуру значення , де один сенс — прямий , первинний , буквальний — понад те означає й інший сенс — непрямий , вторинний , алегоричний , який може бути зрозумілий лише через перший .
Це коло виразів з подвійним змістом і утворює герменевтичне поле .
