Прямо з люстерка трюмо вийшов маленький , але незвично широкоплечий , у капелюсі , як у Чапліна на голові , з іклом , що випирав із рота , який робив і без того жахливий вид іще мерзеннішим .
І при цьому ще полум'яно - рудий .
— Я — ввійшов у розмову цей тип , — узагалі не розумію , як він потрапив у директори — рудий говорив під ніс усе сильніше і сильніше — з нього такий директор , як я архієрей !
— Ти не схожий на архієрея , Азазелло , — помітив кіт , кладучи собі сосисок у тарілку .
— Я про це і кажу , — проказав під себе рудий і , повернувшись до Воланда , додав із повагою : - Дозвольте , пане , його викинути до дідька з Москви ?
— Киш !! — раптом прокричав кіт , здійнявши хутро сторчма .
І тоді спальня закрутилась довкола Стецька , і він вдарився об край ліжка головою , й , втрачаючи свідомість подумав : " Я помираю ... "
Він не помер .
Відкривши трохи очі , він побачив , що сидить на чомусь кам'яному .
Навколо нього щось шуміло .
Коли він відкрив , як треба , очі , він побачив , що шумить море , і що навіть більше того — хвиля доходить до його ніг , і що , словом кажучи , він сидить на самому краю мілини , й що під ним блакитне сяюче море , а позаду — красиве місто в горах .
