Тоді ж я сформулювала одну гіпотезу , яку наразі можу вважати своєю аксіомою : “ Чим більше ти працюєш , тим більше ти змотивований працювати ще ” .
Схоже на якийсь психологічний мазохізм чи певну форму залежності , тому поясню .
Виконавши певні завдання , я бачу результат своєї праці .
Це дитя надзвичайно привабливе , і я готова зробити все , аби побачити його ще раз .
Проте , на жаль , моє твердження має нещадного брата - близнюка : “ Чим менше ти працюєш , тим менше тобі хочеться працювати ” .
Таким чином , коли я бачу свій bullet journal , забитий справами , неначе якудза татуюваннями , бажання прокрастинувати навіть не виникає ( мабуть , спрацьовує інстинкт самозбереження ) .
Але , якщо треба виконати всього одне-однісіньке завдання , то , будьте певні , зробленим воно буде в останні хвилини до дедлайну .
Для себе я зрозуміла , що важку та неприємну роботу слід виконувати одразу після її отримання .
Я не створюю собі спеціальні комфортні умови , адже у моєму випадку , вони виконують роль антимотиваторів .
Крім того , сідаю за такі завдання зранку . Ще до сніданку мій мозок не до кінця розуміє , що відбувається , і готовий продуктивно виконати все , що йому накажуть .
Які ж почуття супроводжують прокрастинацію ?
На фізичному рівні — важкі поодинокі подихи , ноги нервово сіпає , а тіло неначе застигло й не здатне здійснити свідомі рухи .
Іронічно , проте прокрастинація ментально втомлює й висмоктує апетит до дії .
Крім того , викликає сильне почуття провини перед самою собою .
Виникають наступні запитання : чи може прокрастинація бути корисною ?
І якщо так , то як подолати цей внутрішній тиск через власну бездіяльність ?
Тоді ж я сформулювала одну гіпотезу , яку наразі можу вважати своєю аксіомою : “ Чим більше ти працюєш , тим більше ти змотивований працювати ще ” .
Схоже на якийсь психологічний мазохізм чи певну форму залежності , тому поясню .
Виконавши певні завдання , я бачу результат своєї праці .
Це дитя надзвичайно привабливе , і я готова зробити все , аби побачити його ще раз .
Проте , на жаль , моє твердження має нещадного брата - близнюка : “ Чим менше ти працюєш , тим менше тобі хочеться працювати ” .
Таким чином , коли я бачу свій bullet journal забитий справами , неначе якудза татуюваннями , бажання прокрастинувати навіть не виникає ( мабуть , спрацьовує інстинкт самозбереження ) .
Але , якщо треба виконати всього одне-однісіньке завдання , то , будьте певні , зробленим воно буде в останні хвилини до дедлайну .
Для себе я зрозуміла , що важку та неприємну роботу слід виконувати одразу після її отримання .
Я не створюю собі спеціальні комфортні умови , адже у моєму випадку , вони виконують роль антимотиваторів .
Крім того , сідаю за такі завдання зранку .
Ще до сніданку мій мозок не до кінця розуміє , що відбувається , і готовий продуктивно виконати все , що йому накажуть .
Які ж почуття супроводжують прокрастинацію ?
На фізичному рівні — важкі поодинокі подихи , ноги нервово сіпає , а тіло неначе застигло й не здатне здійснити свідомі рухи .
Іронічно , проте прокрастинація ментально втомлює й висмоктує апетит до дії .
Крім того , викликає сильне почуття провини перед самою собою .
Виникають наступні запитання : чи може прокрастинація бути корисною ?
І якщо так , то як подолати цей внутрішній тиск через власну бездіяльність ?
