Театр . Декорації .
Актори .
Вони лише грають свої ролі , кажуть завчені репліки .
Ніхто не очікує від них щирості .
Схожими є й громадяни схованого в скелях американського — Догвілля .
П’ятнадцять дорослих і семеро дітей живуть у замкненому соціумі й усі мають незначні недоліки .
Серед них є хлопець Том , який гостро критикує ситуацію в місті й регулярно проводить зустрічі з метою морального піднесення Догвілля .
Він звинувачує жителів в ізольованості та егоцентричному існуванні .
Одного разу Том хотів проілюструвати нездатність народу сприймати подарунки долі .
Але , на жаль , йому не вистачало достатньо яскравого прикладу .
Аж раптом у місті з’являється вона — Грейс .
Суспільство .
Місто .
Людина .
Остання рятується від жорстокого і нестерпного світу й знаходить новий , який згодом виявляється абсолютно таким самим .
Ім'я Грейс спочатку здається нам влучним і абсолютно логічним , оскільки з англійської слово “ grace ” перекладається як " благодать ” , “ добродійство ” .
Проте невдовзі ми зрозуміємо усю іронічність її імені .
Та зараз , після двох тижнів проведених у Догвіллі , Грейс від нього у захваті .
Дівчина полюбила всіх людей цього містечка й навіть тих , що сприймали її агресивно , ставилися зневажливо .
Вона довірилась місту , а те , в свою чергу , щедро їй віддячило , подарувавши друзів .
Принаймні так довгий час вважала сама Грейс .
Але народ насправді виявився аморальним .
Зі зміною статусу Грейс зі " Зникла безвісти " на " Обережно , небезпечна " , жителі без вагань змінюють свій сценарій й посилюють тиск на дівчину .
Хоча громадяни міста добре знають , що головна героїня не скоїла злочинів , у яких її звинувачують , вони вважають , що тепер мають повне право просити Грейс працювати в два рази більше .
Вони були добрими до Грейс лише до тих пір , доки не зрозуміли , яку силу мають над дівчиною .
Ніцше говорить , що життя було б легшим , якби ми не соромилися жорстокості .
Проте Грейс боїться проявити безсердечність .
Незважаючи на те , що жителі Догвілля постійно завдають їй шкоди , вона пробачає всім своїм кривдникам , незалежно від того , наскільки жорстокими були їхні дії .
Самі ж жителі завжди пояснюють свої вчинки певною необхідністю .
Таким чином , режисер ставить глядачеві питання , чи можна вважати логічні дії нормальними ?
Чи існує зло заради блага ?
Супроводжується усе це парадоксом обіцянок .
Том обіцяє звільнити Грейс , але ніколи не дотримується своїх слів .
Бен обіцяє відвести Грейс з міста , але зраджує її .
Він приймає плату , але все ж повертає її назад до Догвілля .
Згодом таке відношення призводить до повного абсурду — Грейс регулярно зґвалтовують і використовують як рабиню .
Звичайно ж , мораль героїні не витримує такого тиску .
Вона програє .
Цікавим моментом є її зустріч з батьком .
Адже саме з його появою перед нами постає справжня Грейс , та , яка жила глибоко всередині і нарешті була звільнена .
Що ж цим хотів сказати режисер ?
На мою думку , тут порушується проблема виховання і впливу батьків на підсвідомість людини .
Трієр підтримує тезу про те , що всі проблеми походять саме з дитинства .
І будь-які спроби здійснити втечу від батьківського впливу , який знаходитья занадто глибоко в нашій психіці , приречені на невдачу .
Адже ти не можеш втекти від самого себе .
Відірвати ту частинку своєї особистості , яка лежить у самій її основі .
Все , що залишається робити в такій ситуації — зрозуміти себе й сприйняти внутрішню реальність такою , якою вона є насправді .
Після довгих спроб боротьби з власним “ я ” , Грейс більше не в змозі стримувати жорстокість і зарозумілість , що були в ній виховані .
Батько каже , що справедливість можлива лише в руках того , хто має владу .
“ І коли я отримаю цю владу , про яку ти говориш ? ” — запитує Грейс . “ Зараз ” , — відповідає батько , і Догвілль разом з усіма його жителями знищують .
Грейс здійснила свою помсту .
Особливістю фільму є не лише перенесення всього міста на сцену , а й практично повна відсутність на ній будь-яких декорацій .
На підлозі крейдою позначені умовні стіни , кордони , кущі і навіть собака .
Виникають питання “ чому ” , “ з якою метою ” ?
Я вважаю , режисер хотів прибрати все зайве , матеріальне , щоб зосередити увагу глядача на дійсно важливому й духовному .
Він певним чином знімає з людей зовнішню оболонку й залишає їх сам на сам з їхнім власним внутрішнім світом .
Та все ж таки головне питання , яке ставить перед глядачем Ларс фон Трієр , особливо чітко прослідковується в кінці : милосердя чи справедливість ?
Відповідь режисера однозначна : справедливість .
Милосердя ж він пов'язує з гордістю , зарозумілістю .
Адже під прикриттям " співчуття " інші люди втрачають можливість проаналізувати наслідки своїх вчинків .
Таким чином , через відсутність моральних змін , у суспільстві виникає замкнене коло з дій та прощення .
Отже , фільм спершу утримує тебе своєю незвичайністю , а потім не відпускає сказаною правдою .
Проте “ Догвілль ” не суто про негатив .
Так , персонажі жорстокі , і Грейс врешті - решт теж поступається жорстокості .
Але є обставини , які ми здатні змінити .
Які ми повинні змінювати .
Адже це єдиний спосіб покращення світ й запобігання його повному знищенню .
Приклад Грейс , яка виросла в родині гангстерів , бачила вбивства , зазнала насилля , проте , яка усе рівно намагається боротися , надихає .
Вона продовжує вірити в людську доброту .
Так чому ж тоді не маємо ми ?
