Мандрувати Україною
Незручно , довго , втомливо , нема інфрастуктури ( скільки ще виправдань та пояснень ви чули ) , але неймовірно красиво .
Щоразу я ставлю собі питання , чому ми так недовикористовуємо наш туристичний потенціал з одного боку , але чому як туристи їздимо в одні і ті самі затерті місця , не шукаємо нового досвіду , не стараємося більше дізнатися про свою ж країну .
Видається , в Україні взагалі нема культури туризму як такого ( не лише внутрішнього , а як способу пошуку нового досвіду будь-де ) — якщо Карпати — то Буковель і шашлики на подвір’ї , на море — обов’язково Туреччина , 5 зірок , 5000 відвідувачів готелю , можна навіть 5 років підряд , якщо ресторани — то такі , щоб чек був із впізнаваною назвою і дуже зрозумілою їжею .
Нещодавно слухала історію від кухаря одного з найзатишніших будиночків у Карпатах , із неймовірно смачною кухнею : гості зі Східної України вимагали дорадо , ну бо як ж його нема на схилах Карпат .
Я дотримуюся думки , що кожен має відпочивати як йому приємно , але чому б не вийти інколи за межі стандартного досвіду , а раптом ж сподобається ?
І ще одна пляма на нашому туристичному секторі — це відсутність поваги до всіх тих працівників сфери туризму , які не є рабським обслуговуючим персоналом , як думають деякі відпочивальники ; історії « я ж тут гроші заплатив » та « бавте мене » повсюдні .
Я це списую на рускую " культуру , яка просочилася і в наші мізки .
Звісно , все впирається здебільшого в погані дороги , і в неідеальний сервіс , і брак пропозиції ( де знайти , наприклад , затишний будиночок на Волині ) , але навіть на тій ж Волині є чудові місця для наметування , є прекрасні веломаршрути та місця , де можна походити на канойках , є незвідані маршрути Карпат і заворожливі краєвиди Подільських Товтр , є виноробні та устричні ферми півдня .
Зрештою , є мільйони прекрасних місць і за кордоном , за межами стандартного набору « руссо турісто » .
І якщо не робити цього самому , не показувати іншого досвіду дітям , то шукай не шукай « туристичні магніти » , а ми нічого не змінимо і через 20 років .
Більш як 15 років тому я вперше побачила Дністровський каньйон , батьки потягли нас в якесь задуп‘я в Кельменецькому районі Чернівецької області , про туристів тут і не чули .
Але ці вигини Дністра я досі пам’ятаю , кручі , ряди шовковиці і персикові сади .
Україна прекрасна , ти її проклинаєш на всіх 26 км дороги , яку їдеш рівно годину , але навіть цей факт не зупинить тебе із завмиранням серця насолоджуватися тією красою .
