Зараз я живу в квартирі в центрі міста .
Автомобільний сморід , запарковані тротуари , прекрасна дореволюційна архітектура , занедбана та спаплюжена євроремонтами , файні бари й кав'ярні , по-модному вбрані люди , де-не-де трапляються парки чи сквери .
Все це втомлює й надихає одночасно , дратує й тішить .
Я ніколи не жила в приватному будинку , може , тому мені й здається , що я люблю жити в місті , де вирують події , а не в затишному приватному секторі .
Щиро кажучи , будинок у Києві вартує ще більшу купу грошей , ніж квартира , може , це справжня причина , чому я не мрію про будинок ?
В будинку можна було б завести собаку й трьох котів , а ще з десяток підгодовувати .
Виходити ввечері на ґанок з чашкою кави .
Я не дуже люблю каву , проте це звучить досить романтично .
Я б посадила під вікнами гінкго й модрину .
Але якщо порефлексувати , то можна зрозуміти , що коти , звісно , в мене б були .
А от все інше навряд .
Дерева б позасихали , на ґанку було б якесь сміття , яке завжди хтозна - звідки береться на подвір'ях будинків , ще й криша би протікав .
А сусід за парканом кожного дня б смажив шашлики й гучно слухав шансон .
