Зимові прикрощі
Коли зайти у лікарню , то перше враження кидається в ніс .
Завжди цей специфічний запах медикаментів , який існує там , де людину , яка зашпорталася на життєвому шляху , намагаються знову на цей шлях направити .
Льоня лежав у палаті № 9 .
Очима він розглядав білу стелю , а думками він все ще був на тій клятій лижні в Буковелі .
Хто ж знав , що стрибок із трампліна завершиться тут під крапельницею …
І от тепер , лежи тут і чекай , поки відійде післяопераційна анестезія і прийде біль … чи не прийде ?..
— До вас тут ще компанія , щоб не сумно було ! – обізвалася одна з санітарок , заводячи в палату каталку зі ще одним хворим .
– Обережно , сонечко , зараз ми тебе перекинемо на койку .
Льоня відірвав очі від стелі і глянув на койку напроти .
Дві санітарки переносили на койку хлопця приблизно такого ж віку , як і сам Льоня .
— Зараз , після операції , лежимо і не ворушимося , — нагадала , виходячи з палати , санітарка .
– Тобі поставлять крапельницю .
За хвильку медсестра принесла штатив та , вмостивши на нього пляшку з фізрозчином , почала мудрувати над новоприбулим хлопцем .
Коли вона пішла та луна від її кроків загубилася десь у коридорі лікарні , єдиним звуком , який залишався в палаті , став шум холодильника .
Льоня знов уперся очима у стелю .
— Є тут хто ? – почулося з койки напроти .
Льоня підняв голову і подивився через прохід .
На подушці лежала короткострижена чорнява голова того хлопця .
— Так , я Льоня .
Тут , напроти тебе .
— Добре , — почулося знову .
– Я Сашко .
Давно ти тут ?
Льоня хотів сказати щось дотепне , але нічого дотепного в голову не прийшло .
— Буквально перед тобою привезли з операційної , — просто сказав він .
— Що тобі робили ?
— Шпицю в ногу вставили .
Поламав був .
– Льоня скривився , згадавши хруст у гомілці , який він відчув у зловісний момент приземлення з трампліну .
— Де ?
На лижах катався ? – припустив Сашко .
— А як ти здогадався ?
На лижах таки .
У Буковелі .
— Та , що там здогадуватися .
Зараз такий період , що коли ногу зламав , — значить , скоріше всього , десь у горах на лижах .
Я й сам такий .
— О !
А ти де був ?
Теж у Буковелі ?
— Ні .
– Сашко оживився .
– Я Буковель не люблю .
Був у Мигові .
Мені там більше подобається .
Людей менше , та й ціни нижчі .
— Ніколи там не був .
Та , мабуть , уже й не буду .
Ці останні слова Льоня промовив скоріше для себе , аніж для Сашка .
— Не будеш ? – сказав Сашко таким тоном , ніби дійсно здивувався .
— Слухай , а ти взагалі ще поїдеш кататися на лижах ?
Сашко не відповідав .
Льоня знову почув , як почав гудіти холодильник .
" Коли він уже вимкнеться ?
Вони що — поставили його на максимальну температуру ? — вже почав міркувати Льоня .
— Вирішили нам тут продовжити зимову відпустку " .
Він згадав холодильник у номері в Буковелі : старенький механізм не давав нормально заснути .
А в ніч після того жахливого сальто з трампліна Льоня не спав узагалі .
Нога гула від болю , а голова — від шуму холодильника .
— Знаєш , — по хвилі повів Сашко , — я тепер туди не поїду , навіть якщо мені за це заплатять .
