" І навіть це знав " , — тривожно подумав Іван .
Головний , видно , поставив собі за правило погоджуватись зі всім та радіти всьому , щоб не казали йому навколишні , і виражати це словами " Чудово , чудово ... " .
— Чудово ! — сказав Стравінський , повертаючи комусь листа , і звернувся до Івана : — Ви поет ?
— Поет , — похмуро відповів Іван і вперше раптом відчув якусь незрозумілу відразу до поезії , і його власні вірші , що згадалися , здались чомусь неприємними .
Зморщивши лице , він , в свою чергу , запитав у Стравінського :
— Ви професор ?
На це Стравінський ввічливо поклонив голову .
— І ви тут головний ? — продовжував Іван .
Стравінський і на це поклонився .
— Мені з вами потрібно поговорити , — багатозначно промовив Іван Миколайович .
— Я для цього і прийшов , — відгукнувся Стравінський .
— Справа ось у чому , — почав Іван , відчуваючи , що прийшов його час , — мене в божевільні вирядили , ніхто не бажає мене слухати !..
