Так вийшло , що кілька років я прожила за кордоном .
Останній рік школи провела у США за безкоштовною програмою обміну FLEX , жила в американській родині та відвідувала звичайну американську школу .
Для мене це була перша поїздка до Америки , і дуже довго не відпускало відчуття , що знаходишся в одному з фільмів про шкільне життя американських підлітків , які раніше дивилася по ТБ :)
До участі у цій програмі я думала , що досить непогано знаю англійську , але коли потрапила безпосередньо у мовне середовище і почала спілкуватися з носіями мови , зрозуміла , що банально не знаю , як називаються якісь прості побутові речі .
Черпак для супу ?
За рік , звісно , поступово адаптуєшся і продовжуєш постійно вчитися нового .
Можу сказати , що було непросто , але круто — дуже вдячна цій програмі за отримані можливості .
Вдруге надовго переїхати за кордон наважилася вже у дорослому віці .
Два роки я пропрацювала у польській компанії — спочатку менеджером служби підтримки клієнтів , а згодом — коучем із перевірки роботи якості інших менеджерів .
До цього я подорожувала Європою у відпустці , але точно можу сказати , що захоплення від нової країни під час подорожі та реальність робочих буднів — це зовсім різні речі ;)
Так й коли я навчалася у США , усі нюанси вирішувалися організаторами програми або моєю гостьовою родиною .
А от самостійний переїзд — це абсолютно новий рівень відповідальності та певною мірою тест на дорослість , у якому покластися можеш тільки на себе .
Стикаєшся з багатьма складнощами та перепонами на побутовому рівні , насамперед — із мовним бар’єром .
Якщо на роботі англійська була основною , то без польської було досить складно вирішувати особисті питання поза нею — від походу у магазин до пошуків житла чи звернення у державні органи .
Тож довелося активно вчити польську мову .
Загалом цей дворічний період дав неймовірно цінний досвід , який ні на що не проміняю .
