З віконця Маргарита ковзнула вниз і побачила Миколу Івановича на лавці .
Той наче застиг на ній і , в повному приголомшенні прислухався до криків і гуркоту , що доноситься з освітленої спальні верхніх мешканців .
— Прощайте , Миколо Івановичу ! — закричала Маргарита , пританцьовуючи перед Миколою Івановичем .
Той зойкнув і поповз по лавці , перебираючи по ній руками і збивши додолу свій портфель .
— Прощайте назавжди !
Я відлітаю , — кричала Маргарита , заглушаючи вальс .
Тут вона зрозуміла , що сорочка їй ні до чого не потрібна , і , зловісно зареготавши , накрила нею голову Миколу Івановича .
Засліплений Микола Іванович упав з лавки на цеглу доріжки .
Маргарита обернулася , щоб востаннє глянути на особняк , де так довго вона мучилася , і побачила в палаючому вогні спотворене від подиву обличчя Наташі .
— Прощай , Наташо ! — прокричала Маргарита і підняла щітку , — невидима , невидима , — ще голосніше крикнула вона і між гілками клена , що ляснув її по обличчю , перелетіла ворота , вилетіла в провулок .
І вслід за нею полетів зовсім оскаженілий вальс .
