Він побачить сидячого на лавці старенького і солідного чоловіка з борідкою , в пенсне і з трохи поросячими рисами обличчя .
Іван Миколайович завжди застає його мешканця маєтку в тій самій мрійливій позі , зі зверненим до місяця поглядом .
Іванові Миколайовичу відомо , що після милування місяцем чоловік неодмінно переведе свій погляд на вікна ліхтаря і пильно в них вдивлятиметься , ніби чекаючи , що зараз вони відкриються і на підвіконні з'явиться щось незвичайне .
Усе подальше Іван Миколайович знає напам'ять .
Зараз неодмінно треба заховатися глибше за решіткою , інакше чоловік почне неспокійно вертіти головою , блукаючими очима ловити щось у повітрі , неодмінно захоплено посміхатись , а тоді він раптом сплесне в долоні в якійсь солодкій журбі , а тоді вже і просто і задоволено голосно бурмотітиме :
一 Венеро !
Венеро !..
От я дурень !..
