Суматоха студентського гуртожитку з кожним днем все сильніше й сильніше давить на мене своїм галасом і ритмом .
Усе частіше замислююся про домівку десь на околиці міста ...
Чи , можливо , квартиру в зеленому районі із краєвидом парку з величезного відкритого балкону .
Приватний будинок — свій власний , невеличкий і затишний , набридливо сидить у голові і за будь-яку ціну не хоче з неї вилазити .
Хоча розумом я усвідомлюю , що це та ще морока — всі ці енергоблоки , власна система опалювання , проводка , і ще купа речей , у яких я абсолютно не розбираюся .
Напевно , квартира — кращий варіант .
Вона ж бо може бути просторою , звукоізольованою і нічим не гіршою за будинок , а проблем приноситиме менше .
Душа вперто скиглить і нагадує , що квартира — то завжди сусіди .
" Буцімто нічим не краще за гуртожиток " — так вона каже , і навіть розуміючи безглуздість цієї претензії , я безсила щось зробити .
Все ж таки , попри купи додаткових витрат і незручностей , будинок має свою ледь не містичну знакову силу , яка притягує — не частина дому , а ціла , власна хата , зовсім " своя " .
