Зайнявшись паскудним котом , Іван ледь не загубив найголовнішого з трьох — професора .
Але , на щастя , той не встиг утекти .
Іван побачив сірий берет у гущі на початку Великої Микитської , але Герцена .
Тієї ж миті Іван і сам там опинився .
Однак вдачі не було .
Поет і кроку прибавляв , і підтюпцем починав бігти , штовхаючи прохожих , і ні на сантиметр не приблизився до професора .
Не дивлячись на те , яким був засмучений Іван , усе ж його вражала та надприродна швидкість , з якою відбувалася погоня .
І двадцяти секунд не пройшло , як після Микитських воріт Іван Миколаєвич був уже осліплений вогнями на Арбатській площі .
Ще декілька секунд , і ось якийсь темний провулок із тротуаром , який покосився , де Іван Миколайович упав і розбив коліно .
Знову освітлена магістраль — вулиця Кропоткіна , потім провулок , потім Остоженка і ще перевулок , понурий , гидкий і скупо освітлений .
І ось тут - но Іван Миколайович остаточно загубив того , хто був йому так потрібний .
Професор зник .
