— А знаєш що , мамо ? — сказала раптом Надія Пилипівна , і очі її засвітилися .
— Якщо завтра буде така ж погода , то я з ранковим поїздом поїду до нього в місто !
Принаймні я хоч про його здоров'я дізнаюся , подивлюся на нього , чаєм його напою .
І обидві стали дивуватися , як ця думка , така проста і легко здійсненна , раніше не приходила їм до голови .
До міста всього пів години їзди , так потім візником хвилин двадцять .
Вони поговорили ще трохи і , задоволені , лягли спати , разом в одній кімнаті .
— Охо-хо- хо ... Господи , прости нас грішних ! — зітхнула баба , коли годинник у залі пробив другу .
— Не спиться !
— Ти не спиш , мамо ? — запитала дочка пошепки .
— А я все про Альошу думаю .
Як би він свого здоров'я не зіпсував у місті !
Обідає він і снідає бозна - де , в ресторанах та в трактирах .
