Я чітко пам'ятаю , як пролунав її голос , низький досить - таки , але зі зривами , і , як це не безглуздо , здалося , що луна засвітив у провулку і відбився від жовтої брудної стіни .
Я швидко перейшов на її бік і , підходячи до неї , відповів :
— Ні .
Вона подивилася на мене здивовано , а я раптом , і абсолютно несподівано , зрозумів , що я все життя любив саме цю жінку !
Ось так штука , а ?
Ви , звичайно , скажете , божевільний ?
— Нічого я не кажу , — вигукнув Іван і додав : — Благаю , далі !
І гість продовжував :
— Так , вона подивилася на мене здивовано , а потім , подивившись , запитала так :
— Ви взагалі не любите квітів ?
У голосі її була , як мені здалося , ворожість .
Я йшов з нею поруч , намагаючись йти в ногу , і , на мій подив , зовсім не відчував себе обмеженим .
