Прийшли якісь молоді люди з байдужими обличчями , запакували лавку й описали в будинку всі меблі .
Підозрюючи в цьому інтригу і , як і раніше , не відчуваючи за собою ніякої провини , ображений Авдєєв став бігати по присутствених місцях і скаржитися .
Цілими годинами чекав він у передніх , складав довгі прохання , плакав , лаявся .
У відповідь на його скарги прокурор і слідчий говорили йому байдуже і резонно :
— Приходьте , коли вас покличуть , а тепер нам ніколи .
А інші відповідали :
— Це не наша справа .
Секретар ж , освічена людина , яка , як здавалося Авдєєву , могла би допомогти йому , тільки знизував плечима і говорив :
— Ви самі винні .
Не потрібно бути бараном ...
Старий клопотав , а нога німіла , як і раніше , і шлунок варив усе гірше .
Коли неробство втомило його і настала потреба , він вирішив поїхати до батька на млин або до брата і зайнятися борошняною торгівлею , але його не пустили з міста .
Сім'я поїхала до батька , а він залишився один .
