І тут на базарі не стало Нізи та Іуди .
Вони шепотіли у підворіття якогось двору .
— Іди до оливкового маєтку , — шепотіла Ніза , — натягаючи ковдру на очі і одвертаючись від якогось чоловіка , який із відром заходив у підворіття , — у Гефсиманію , за Кедрон , зрозумів ?
— Так , так , так .
Я піду вперед , — продовжувала Ніза , — але не йди за мною слідом , а віддалися від мене .
Я піду вперед ...
Коли перейдеш потік ... ти знаєш , де грот ?
— Знаю , знаю ...
— Підеш повз олійну жому вверх і повернеш до гроту .
Я буду там .
Але не смій іти зараз же за мною , май терпіння , почекай тут , — і з цими словами Ніза вийшла з підворіття , наче і не говорила з Іудою .
Іуда постояв деякий час сам , намагаючись зібрати думки , що розбігалися .
Серед них була думка про те , як він пояснить свою відсутність на святковій трапезі в рідних .
Іуда стояв і вигадував якусь брехню , але в хвилюванні нічого як слід не обміркував і не приготував , і його ноги самі без його волі винесли його з підворіття геть .
