Никанору Івановичу стало легше після вприскування , та він заснув без жодних сновидінь .
Проте завдяки його викрикам занепокоєння передалось у 120-ту кімнату , де хворий прокинувся та почав шукати власну голову , та в 118-ту , де почав хвилюватися невідомий Майстер і на самоті заламав руки , поглядаючи на місяць , пригадуючи гірку , останню в житті осінню ніч , смужку світла з-під дверей у підвалі та розпатлане волосся .
Зі 118-ї кімнати занепокоєння балконом перелетіло до Івана , і він прокинувся та заплакав .
Проте лікар швидко заспокоїв усіх занепокоєних , блаженних , та вони почали засинати .
Останнім забувся Іван , коли над рікою вже світало .
Після ліків , що наповнили все його тіло , заспокоєння прийшло до нього , наче хвиля , що накриває .
Тіло його полегшало , а голову обдувало теплим вітерцем дрьому .
Він заснув , та останнє , що він почув наяву , було передранішнє щебетання птахів у лісі .
Та вони швидко стихли , і наснилось , що сонце вже сходило над Лисою Горою , та була ця гора оповита подвійним оточенням .
