— Господи , народжуються ж такі розбійники ! — шепче Пелагія Іванівна , з жахом дивлячись на чоловіка .
— Як - то бідній матері !
Наступає мовчання .
Степан голосно зіває та роздивляється на чайниці китайця , якого він бачив уже тисячу разів .
Обидві тітоньки і Марківна обережно хлібають з тарілочок .
У повітрі тиша та духота від пічки .
На обличчях і в рухах лінь , перенасиченість , коли шлунки повні до верху , а їсти все ж потрібно .
Прибираються самовар , чашки та скатерть , а родина все сидить за столом .
Пелагія Іванівна то і вскакує і з вираженням жаху на обличчі біжить на кухню , щоби поговорити там з поваркою щодо вечері .
Обидві тітоньки сидять у колишніх позах , непорушно склавши ручки на грудях , і дрімають , споглядаючи своїми олов'яними очами на лампу .
Марківна кожну хвилину гикає та питає :
— Від чого це я гикаю ?
Здається , і не їла нічого такого ... і ніби не пила ...
Гик !
