— Чудово ! — каже він Саші .
— Слава Богу !
Ти , мій друже , можеш іти додому та спати спокійно .
Ми вирішили заплатити по векселю , проте за умови , що ти покаєшся та завтра ж поїдеш до села займатися справою .
Через хвилину Іван Маркович та Саша , у пальто та шапках , ідуть вниз сходами .
Дядько бурмотить щось повчальне .
Саша не слухає та відчуває , як поступово з його речей спадає щось важке та жахливе .
Його попросили , він вільний .
Радість , мов вітер , вривається до його грудей та обдає солодким холодком його серце .
Йому хочеться дихати , швидко рухатися , жити !
Розглянувши на вуличні ліхтарі та на чорне небо , він згадує , що сьогодні у " Ведмідь " фон Брауст святкує свої іменини , і знову радість заполоняє його душу .
— Їду ! — вирішує він .
Та тут згадує він , що у нього немає ні копійчини , що товариші , до яких він зараз поїде , завдають йому за бідність .
Треба дістати грошей за будь яких обставин .
