Іван опустив ноги з ліжка і вглядався .
З балкона обережно заглядала у кімнату поголена , темноволоса , з гострим носом , збентеженими очима і звисаючим на лоба жмутом волосся людина приблизно років тридцяти восьми .
Переконавшись у тому , що Іван один , і прислухавшись , таємничий відвідувач осмілів і увійшов у кімнату .
Тут Іван побачив , що той , хто прийшов , одягнений у лікарняне .
На ньому була білизна , туфлі на босу ногу , на плечі накинутий бурий халат .
Той , хто прийшов , підморгнув Івану , сховав у карман зв'язку ключів , пошепки переконався : " Можна присісти ? " — і , отримавши ствердний кивок , помістився в кріслі .
— Як же ви сюди потрапили ? — підкоряючись сухому пригрожуючому пальцю спитав Іван , — адже балконні решітки на замках ?
— Решітки - то на замках , — підтвердив гість , — але Парасковія Федорівна — наймиліша , але , на жаль , розсіяна людина .
Я поцупив у неї місяць тому зв'язку ключів і , таким чином , отримав можливість виходити на спільний балкон , а він тягнеться навколо усього поверху , і , таким чином , іноді провідати сусіда .
