Гелла з котом помирилися , і на знак цього примирення вони поцілувалися .
Дістали з-під подушки карту , перевірили .
Ні одне очко , крім того , що було простріляне Азазелло , не було порушено .
– Цього не може бути , – стверджував кіт , дивлячись крізь карту на світло свічника .
Весела вечеря тривала .
Свічки обпливали в свічниках , по кімнаті хвилями поширювалося сухе , запашне тепло від каміна .
Коли Маргарита наїлась , її охопило почуття блаженства .
Вона дивилася , як сизі кільця від сигари Азазелло спливали в камін і як кіт ловить їх на кінець шпаги .
Їй нікуди не хотілося йти , хоча і було , за її розрахунками , вже пізно .
Судячи з усього , час добігав шостої ранку .
Скориставшись паузою , Маргарита звернулася до Воланда і боязко сказала :
– Мабуть , мені пора ...
Пізно .
– Куди ж ви поспішаєте ? – запитав Воланд ввічливо , але сухувато .
Решта промовчали , вдаючи , що захоплені сигарними димними кільцями .
