Тепер по сходах знизу вгору піднімався потік .
Маргарита перестала бачити те , що робиться в швейцарській .
Вона механічно піднімала й опускала руку й , одноманітно скалячись , посміхалася гостям .
У повітрі на майданчику вже стояв гул , із покинутих Маргаритою бальних зал , як море , чути музику .
— А ось це — нудна жінка , — вже не шепотів , а голосно говорив Коров'єв , знаючи , що в гулі голосів його вже не почують , — обожнює бали , все мріє поскаржитися на свою хустку .
Маргарита зловила поглядом серед тих , що здіймались , ту , на яку вказував Коров'єв .
Це була молода жінка років двадцяти , незвичайного по красі складу , але з якимись неспокійними і настирливими очима .
— Яку хустку ? — запитала Маргарита .
— До неї камеристка приставлена , — пояснив Коров'єв , — і тридцять років кладе їй на ніч на столик носовичок .
Як вона прокинеться , так він вже тут .
Вона вже й спалювала його в печі і топила його в річці , але нічого не допомагає .
