Майстер викинувся із сідла , залишив сидячих і побіг до обриву пагорба .
Чорний плащ тащився за ним по землі .
Майстер дивився на місто .
У перші миті до серця підкрався щемливий смуток , але дуже скоро він змінився солодкуватою тривогою , бродячим циганським хвилюванням .
— Назавжди !
Це треба обдумати , — прошепотів майстер і лизнув сухі , потріскані губи .
Він став прислуховуватись і точно відмічати все , що відбувається в його душі .
Це хвилювання перейшло , як йому здалось , у відчуття гіркої образи .
Але та була нестійкою , пропала і чомусь змінилась гордовитою байдужістю , а воно - передчуттям постійного спокою .
Група вершників чекала майстра мовчки .
Група вершників дивилась , як довга чорна фігура на краю обрива жестикулює , то підіймає голову , наче намагаючись перекинути погляд через усе місто , заглянути за його краї , то вішає голову , як ніби вивчаючи потоптану хирляву траву під ногами .
