У чому роль культурної інституції ?
Питання , яке блукає , коли позаду швидка подорож Римом , Флоренцією , Міланом .
І воно здається дуже доречним у контексті останніх розмов про ідентичність .
Коли немає на що опертися й одразу отримати пруф оф концепт — розмова про ідентичність лише демагогія .
Так , дискутувати треба , але й треба створювати умови , в яких може виникати нове — нові форми , смисли , концепти , які втілюються у фізичному .
Чіплятися за минуле — шлях у нікуди , отримаємо шароварщину і рушнички .
Повністю відмовлятися від нього — теж не варіант , бо лише в поліфонії голосів і з орієнтацію на базові цінності людського життя можна відслідковувати тяглість прогресу .
Це якщо оглядатися на неймовірні експерименти авангардистів та модерністів 20-х років минулого століття і весь той поступ , що відбувся в українському кіно , літературі , образотворчому мистецтві , скульптурі .
А потім усіх тих , хто його робив , утопили у крові .
Історія навчила , що ідеологія , політика партії , сліпа віра і созданія нового чєловєка через заперечення інших — не працює .
Ті ж ризики несе радикальний націоналізм .
Але повернімося до культурних інституцій , які називають себе сучасними .
Що ж вони комунікують ?
MACRO — музей сучасного мистецтва , який ще називає себе центром сучасних культур .
Сама будівля є гарним прикладом сучасної архітектури , що пропонує нелінійний досвід і багатофункціональність , з однією великою виставковою зоною і рядом невеликих кімнат , та доступним для прогулянок дахом .
Усередині холу знаходиться червоний великий багатогранник , який є будівлею в будівлі .
У його внутрішньому просторі якраз відбувалася лекція італійською , тому не знайшлося енергії вникати , про що мова .
А нагорі ще одна зона , яку теж можна адаптувати під різні потреби — від презентацій до компактних перфомансів .
Жінка читала , я танцювала , і ніхто нікому не заважав .
Цікаво , що MACRO заснована структурною одиницею ( entity ) , яка знаходиться в управлінні міста Риму .
Ця інституція комунікує себе і як комюніті - центр , і як місце для діалогу між мистецтвом та наукою , як експериментальний та освітній майданчик , і місце зустрічі « найцікавіших » організацій , що працюють у Римі , Італії та за кордоном .
Окремий акцент на тому , щоб будувати « мережу » та « систему » .
Місце відчувається дуже демократичним , де немає наглядачів у кожній зоні і безкоштовний вхід , можна інтуїтивно рухатися і натрапляти на людей , які заклопотані чимось — підготовкою до якогось проєкту , розмальовуванням дерев’яних стовпів - обелісків , колажуванням стін .
Такі простори здаються життєво необхідними для Риму , аби не зависати в минулому , з його великими римсько - імперськими символами .
