— Куди ж іти ?
— По ваші селянські справи найголовніший і до цього приставлений неодмінний член [ 22 ] .
До нього йди .
Пан Сіньооков .
— Це що , в Золотові ?
— Ну так , у Золотові .
Він у нас головний .
Що ж до ваших справ , то проти нього навіть виправник не має повного права .
— Далеко , брате , іти !..
Десь із п'ятнадцять верств , може , ще й більше .
— Хто потребує , той і сто верств пройде .
— І це правда ...
Прохання йому надати , може ?..
— Там дізнаєшся .
Як прохання , писар тобі швидко напише .
Неодмінний член має писаря .
Розлучившись із дідом , Кирило постояв посеред площі , подумав і пішов геть з міста .
Він вирішив сходити до Золотова .
Днів через п'ять , повертаючись після приймання хворих до себе на квартиру , лікар знову побачив у себе на дворі Кирила .
Цього разу хлопець був не сам , а з якимось тонким , і дуже блідим дідом , що безперестанно кивав головою , як маятником , і цьомкав губами .
