Коли він прокинувся серед ночі , щоб подивитися на коня , Кузьми в хаті не було .
Біля відчинених дверей стояла біла корова , заглядала з двору в сіни та стукала рогом об одвірок .
Собаки спали ...
У повітрі було тихо і спокійно .
Десь далеко , за тінями в нічній тиші , кричав деркач та протяжно схлипувала сова .
А коли він прокинувся в інший раз на світанку , Кузьма сидів на лаві за столом і про щось думав .
На його блідому обличчі застигла п'яна , блаженна усмішка .
Якісь райдужні думки бродили в його плескатій голові та порушували його ; він дихав часто , точно задихався від ходьби на гору .
— А , божий чоловік ! — сказав він , зауваживши пробудження Єфрема , і посміхнувся .
— Хочеш білої булки ?
— Ти де був ? — запитав Єфрем .
— Ги-ги ! — засміявся Кузьма .
— Ги-ги !
