— Їхати я не можу ! — сказав з розстановкою Кирилов і ступив у залу .
Абогін пішов за ним і схопив його за рукав .
— У вас горе , я розумію , але ж запрошую я вас не зуби лікувати , не в експерти , а рятувати життя людське ! — продовжував він благати , як жебрак .
— Це життя понад усяке особисте горе !
Ну , я прошу мужності , подвигу !
В ім'я людяності !
— Людинолюбство — палиця з двома кінцями ! — роздратовано сказав Кирилов .
- В ім'я того ж людинолюбства я прошу вас не відвозити мене .
І як дивно , їй - богу !
Я ледь на ногах стою , а ви людяністю лякаєте !
Нікуди я зараз не придатний ... не поїду нізащо , та й на кого я дружину залишу ?
Ні-ні …
Кирилов замахав кистями рук і позадкував назад .
— І ... і не просіть ! — продовжував він злякано .
— Вибачте мені …
За XIII томом законів я зобов'язаний їхати , і ви маєте право тягнути мене за комір ...
Прошу , тягніть , але ... я не годен ...
Навіть говорити не в змозі ...
Вибачте ...
