Знизу текла ріка .
Кінця цій річці не було видно .
Джерело її , величезний камін , продовжував її живити .
Так пройшла година і пішла друга година .
Тут Маргарита стала помічати , що ланцюг її зробився важчим , аніж був .
Щось дивне сталося і з рукою .
Тепер перед тим як підняти її , Маргариті приходилося морщитися .
Цікаві замічання Коров'єва перестали займати Маргариту .
І розкосі монгольські очі , і лиця білі і чорні зробилися байдужими , але часом зливалися , а повітря між ними чомусь починало тремтіти і струмувати .
Гострий біль , як від голки , раптом пронизав праву руку Маргарити , і , стиснувши зуби , вона поклала лікоть на тумбу .
Якийсь шерех , як би крил по стінах , доносився тепер ззаду із зали , і було зрозуміло , що там танцюють нечувані полчища гостей , і Маргариті здавалося , що навіть масивна мраморніа , мозаїчна і кришталева підлога в цьому дивовижному залі ритмічно пульсує .
