Але ось , слава Богу , нарешті йде покоївка , яку послала моя maman , і кличе мене обідати .
Тепер я можу залишити неприємне суспільство і йти продовжувати свою дисертацію .
Встаю і кланяюсь .
Варварина maman , сама Варваронька і різнобарвні дівчата оточують мене і заявляють , що я не маю ніякого права йти , так як дав їм увчора обіцянку обідати з ними , а після обіду йти в ліс по гриби .
Вклоняюся і сідаю ...
У душі моїй кипить ненависть , я відчуваю , що ще хвилина , і я за себе не відповідатиму , станеться вибух , але делікатність і страх порушити хороший тон , змушують мене коритися дамам .
І я корюся .
Сідаємо обідати .
Поранений офіцер , у якого від рани в скроні утворилося зведення щелеп , їсть із таким виглядом , ніби він загнузданий і має в роті вудила .
Я катаю кульки з хліба , думаю про собачий податок і , знаючи свій запальний характер , намагаюся мовчати .
Надійка дивиться на мене зі співчуттям .
Окрошка , язик із горошком , смажена курка і компот .
Апетиту немає , але я із вихованості їм .
Після обіду , коли я один стою на веранді і палю , до мене підходить Марійчина maman , стискає мої руки і каже , задихаючись :
