— Діду Степане , поїдемо в село ! — просив він , плачучи .
— Мені тут страшно ... і -і , як страшно !
І навіщо ти , окаянний , мене з села виписав ?
— Хто це окаянний ?
А хіба можна законному дідові такі безпідставні слова ?
Випорю !
— випорю , діду , випорю , як сидорову козу , а тільки завези мене до мамки , зроби божеську милість ...
— Ну , ну , онучку , ну ! — зашепотів ласкаво кучер .
— Нічого , не бійся ...
Мені і самому страшно ...
Ти богу молися !
Рипнули двері , і показалася голова двірника .
— Чи не спиш , Степане ? — запитав він .
— А мені всю ніч не спати , — сказав він , входячи .
— Всю ніч відчиняй ворота та замикай ...
Ти , Альошка , що плачеш ?
— Страшно , — відповів за онука кучер .
Знову в повітрі ненадовго завив голос .
Двірник сказав :
— Плачуть .
Мати очам не вірить ...
Пристрасть як побивається .
— І батько тут ?
— І батько ...
Батько нічого .
Сидить у уголушке і мовчить .
Дітей до рідних забрали ...
Що ж , Степане ?
У свого козиря зіграємо , чи що ?
