Воланд кивнув головою , і Маргарита , припавши до вуха майстра , щось пошептала йому .
Чути було , як той відповів їй :
— Ні , пізно .
Нічого більше не хочу в житті .
Крім того , щоб бачити тебе .
Але тобі знову раджу — залиш мене .
Ти пропадеш зі мною .
— Ні , не залишу , — відповіла Маргарита і звернулася до Воланда : — Прошу вас знову повернути нас до підвалу в провулку на Арбаті , і щоб лампа загорілася , і щоб усе стало , як було .
Тут майстер засміявся і , обхопивши розкучерявлену голову Маргарити , сказав :
— Ах , не слухайте бідну жінку , мессир .
У цьому підвалі вже давно живе інша людина , і взагалі не буває так , щоб усе стало , як було , — він доклав щоку до голови своєї подруги , обняв Маргариту і став бурмотіти : — Бідна , бідна ...
— Не буває , ви говорите ? — сказав Воланд .
— Це вірно .
Але ми спробуємо — І він сказав : — Азазелло !
