І привид , який пройшов у дірку трельяжу , без перегород ступив на ґанок .
Тут усі побачили , що це — ніякий не привид , а Іван Миколайович Бездомний — дуже популярний поет .
Він був бос , у розідраній білуватій толстовці , до якої на грудях англійською шпилькою була приколота паперова іконка з потертим зображенням невідомого святого , і в полосатих білих кальсонах .
У руці Іван Миколайович ніс запалену вінчальну свічку .
Права щока Івана Миколайовича була свіжо розідрана .
Важко навіть поміряти глибину мовчання , яка царила на ґанку .
Видно було , як у одного з офіціантів пиво тече з перехиленої на бік кружки на підлогу .
Поет підняв свічку над головою і голосно сказав :
— Здорові були , друзі ! — після чого заглянув під найближчий столик і окликнув зі смутком : — Ні , його тут немає !
Почулося два голоси .
Бас сказав безжалісно :
— Готова справа .
Біла гарячка .
А другий , жіночий , напуганий , виголосив слова
