А те , що відбулося на Патріарших ставках , поета Івана Бездомного більше не цікавило{=> .
– } Скажіть , Іване Миколайовичу , а ви-то самі як далеко були від турнікету , коли Берліоз звалився під трамвай ?
Ледве помітна посмішка чомусь доторкнулася губів Івана , і він відповів :
— Я був далеко{=> .
– } А цей картатий був біля самого турнікету ?
— Ні , він сидів на лавці неподалік .
— Ви добре пам'ятаєте , що він не підходив до турнікету в той момент , коли Берліоз впав ?
— Пам'ятаю .
Не підходив .
Він сидів розвалившися .
Ці питання були останні питання слідчого .
Після них він устав , простягнув руку Іванку , побажав скоріше одужати та висловив надію , що невдовзі знову буде читати його вірші .
— Ні , — тихо відповів Іван , — я більше віршів писати не буду .
Слідчий ввічливо посміхнувся , дозволив собі виразити свою впевненість у тому , що поет зараз у стані певної депресії , але що скоро це мине .
