Дама робить доземний уклін , цілує хрест і йде назад .
Вже обидві щоки її рум'яні , але обличчя спокійне , ясне , веселе .
« Вона тепер щаслива , — думаю я , дивлячись то на неї , то на священника , який відпустив їй гріхи .
— Але як повинен бути щасливий чоловік , якому дано право прощати » .
Тепер черга Митька , але в мені раптом закипає почуття ненависті до цього розбійника , я хочу пройти за ширму раніше за нього , я хочу бути першим ...
Помітивши мій рух , він б'є мене свічкою по голові , я відповідаю йому тим же , і пів хвилини чується пихтіння і такі звуки , як ніби хтось ламає свічки ...
Нас розбороняють .
Мій ворог боязко підходить до аналоя , не згинаючи колін , кланяється в землю , але , що далі , я не бачу ; від думки , що зараз після Митька буде моя черга , в очах мені починають втручатися і розпливатися предмети ; відстовбурчені вуха Митька ростуть і зливаються з темною потилицею , священник коливається , підлога здається хвилястою ...
