" У поліцію .
Члена МАССОЛІТа Івана Миколайовича Бездомного .
Заява .
Вчора ввечері я прийшов з покійним М . А . Берліозом на Патріарші пруди ... "
І відразу поет заплутався , головним образом через слово " покійний " .
З місця виходила якась безлепіца : як це так — прийшов із покійним ?
Не ходять покійники !
Дійсно , чого доброго , за божевільного приймуть !
Подумавши так , Іван Миколайович почав виправляти написане .
Вийшло наступне : " ... з М . А . Берліозом , унаслідок покійний ... " .
І це не задовольняло автора .
Довелось примінити третю редакцію , а та виявилась ще гірша за перші дві : " ... Берліозом , який потрапив під трамвай ... " — а тут ще причепився цей нікому не потрібний композитор - однофамілець , і прийшлось вписати : " ... не композитором ... "
Намучившись з цими двома Берліозами , Іван усе перекреслив і вирішив почати відразу з чогось дуже сильного , щоб неодмінно привернути увагу читача , і написав , що кіт сідає у трамвай , а потім повернувся до епізоду з відрізаною головою .
Голова і передбачення консультанта привели його до думки про Понтія Пилата , і для більшої переконливості Іван вирішив усю розповідь
про прокуратора викласти повністю з того самого моменту , як той у білому плащі з кривавою підкладкою вийшов у колонаду Іродового палацу .
