Якась магія .
Я повертаюсь сюди , і в мені прокидається те , що найбільше люблю , обдуманість , чесність із самою собою , кипіння крові , творчість , нудота від своєї міської версії і всього пов'язаного з нею .
Я шкодую , що нотатник не зі мною .
Я дозволяю собі бути хаотичною , я розглядаю книжки , торкаюсь паперу , цураюсь пластмасової штучності .
Мені так бракує глибоких винних розмов , я зараз борсаюсь на поверхні , я вмію інакше , я була інакша , це робило мене мною .
Так , я відмовилась від частини себе заради того , аби вижити в добу продуктивності і капіталізму , і коли ти мене запитаєш , чи мене не мучить совість , то я чесно відповім , що мучить .
Я почуваюсь оболонкою без наповнення і відчуваю , що це відчувають навколишні .
Іноді хочеться залишатись чужими , відділити свою писанину від своєї особистості , бо в писанині забагато особистого , а особисте — дуже делікатне , і заглиблюватись в нього можу дозволити лише тим , хто володіє ювелірною майстерністю , хто здатен влізти мені в душу , як професійний хірург , нічого там не пошкодивши .
Є так багато хороших людей , яким я не можу дозволити мене читати .
Є так мало людей , з якими можна вести розмову про те , що дійсно має значення .
Я скучила за своїм літом , за людьми , які складали моє літо .
Я скучила за собою , яка постійно писала і читала , і дихала нічним димом , і п'яніла від вечірнього повітря .
Зараз знову весна , знову та сама пора , і починає темніти все пізніше , і хочеться жити інтенсивніше , хочеться жити поривами .
А поки я щодня жую черствий хліб і ностальгічно читаю те , що писала влітку .
