Втерши очі , Швей зайшов до трактиру .
— Дай-но мені паперу та чорнила ! — промовив він служнику .
— Я волію писати !
Тремтячою рукою він написав листа спочатку до батьків дружини , що живуть у Серпухові .
Він писав старим , що чесний вчений майстер не бажає жити з розпусною жінкою , що батьки свині й доньки їхні — свині , що Швей воліє плювати на кого завгодно ...
Наприкінці він потребував , аби старі взяли свою доньку до себе разом з її рудим мерзотником , якого він не вбив лише тому , що не бажає бруднити руки .
Потому він вийшов з трактиру та опустив листа до поштової скриньки .
До чотирьох годин ранку блукав він містом та думав про своє горе .
Бідолашний схуд , осунувся та прийшов до висновку , що життя — це гірка посмішка долі , що жити — глупо та не гідно порядного німця .
Він вирішив не мститися ані жоні , ані рудому чоловіку .
Найкраще , що він міг зробити — покарати дружину душевною величчю .
