Сторож не вірить , але відчуває у всьому тілі такий важкий і холодний страх , що зривається з місця і починає швидко намацувати хвіртку .
— Стривай , куди ти ? — каже перехожий , хапаючи його за руку .
— Е-е-е ... бач ти який !
На кого ж ти мене покидаєш ?
— Пусти ! — кричить сторож , намагаючись вирвати руку .
— Сто-ой !
Велю стояти і стій ...
Не рвись , пес поганий !
Хочеш у живих бути , так стій і мовчи , як велю ...
Не хочеться тільки кров проливати , а то давно б ти у мене здох , паршивий ...
Стій !
У сторожа підгинаються коліна .
Він у страху закриває очі і , тремтячи всім тілом , притискається до огорожі .
Він хотів би закричати , але знає , що його крик не долетить до житла ...
На варті перехожий і тримає його за руку ...
Хвилини три проходить у мовчанні .
