Євген Петрович подумав і продовжив свою думку :
— Старий цар мав єдиного сина і спадкоємця царства — хлопчика , такого самого маленького , як ти .
Це був хороший хлопчик .
Він ніколи не капризував , рано лягав спати , нічого не чіпав на столі і ... і взагалі був розумником .
Був у нього лиш один недолік — він палив ...
Сергій напружено слухав та дивився батьку в очі , не блимаючи .
Прокурор продовжував і думав : " А що далі ? " .
Він довго , так би мовити , розмазував і жував і закінчив так :
— Від паління царевич захворів на сухоти і помер , коли йому було 20 років .
Хворобливий старий залишився без допомоги .
Не було кому керувати державою і захищати палац .
Прийшли вороги , вбили старого , зруйнували палац , і вже немає в саду ні черешні , ні пташок , ні дзвоників ...
Отакі справи , друже .
Такий кінець вважався смішним і наївним самому Євгену Петровичу , але Сергія вся казка дуже сильно вразила .
Знову його очі стали сумними і трохи переляканими ; хвилину він вдумливо дивився на темне вікно , здригнувся і сказав упавшим голосом :
