У залі почувся свист , який був адресований Никанорові Івановичу .
— .
Так він валютчик ! - хтось викрикував у залі .
— Саме через таких ми й невинно терпимо .
— Не сваріть його , — м‘яко сказав конферансьє , — він розкаїться .
— І , глянувши на Никанора Івановича повними сліз очима , додав : — Ну йдіть , Никаноре Івановичу , на місце !
Після цього артист подзвонив у дзвін і голосно оголосив :
— Антракт , негідники !
Вражений Никанор Іванович , що неочікувано для себе став учасником якоїсь театральної програми , знову виявився на підлозі на своєму місці .
Тут йому наснилося , що зал поринув у повну темряву і на стінах висвітилися палаючі червоні слова « Здавайте валюту ! » .
Потім завіса знову розкрилася , і конферансьє запросив :
— Попрохаю Сергія Герардовича Дунчиля на сцену !
Дунчиль виявився благообразним , але сильно запущеним чоловіком років п‘ятдесяти .
— Сергію Герардовичу , — звернувся до нього конферансьє , — вже ось півтора місяця ви сидите тут , і вперто відмовляєтеся здати валюту , що залишилася у вас , у той час , коли країна потребує її , а вам вона зовсім ні до чого , а ви все ж таки впираєтеся .
Ви — людина інтелігентна , прекрасно все це розумієте , і все ж не хочете піти мені на зустріч .
