— Нав'язався ти на мою голову , — зітхає сторож .
— Ну , гаразд , підемо !
Сторож і перехожий рушають з місця .
Вони йдуть поруч , пліч - о -пліч , і мовчать .
Сирий , пронизливий вітер б'є їм прямо в обличчя , і невидимі дерева , галасуючи і потріскуючи , сиплють на них великі бризки ...
Алея майже суцільно покрита калюжами .
- — Одне мені невтямки , — каже сторож після довгої мовчання , — як ти сюди потрапив ?
Адже ворота на замок замкнені .
Через огорожу переліз , чи що ?
Якщо через огорожу , то старій людині таке заняття — остання справа !
— Не знаю , батюшко , не знаю .
Як сюди потрапив , і сам не знаю .
Мара .
Покарав Господь .
Істинно , мана , лукавий переплутав .
А ти , батюшко , стало бути , тут у сторожі ?
— У сторожі .
— Один на все кладовище ?
Напір вітру такий сильний , що обидва на хвилину зупиняються .
Сторож , почекавши , коли ослабне порив вітру , відповідає :
