О , як радів би Іван , якби слідчий явився до нього раніше , хоча б , скажімо , в ніч на четвер , коли Іван буйно і пристрасно добивався того , щоб вислухали його розповідь про Патріарші ставки .
Тепер збулось його бажання допомогти спіймати консультанта , йому не потрібно було ні за ким уже бігати , до нього самого прийшли саме для того , щоб вислухати його повість про те , що сталося в середу ввечері .
Але , на жаль , Іванушка зовсім змінився за той час , що пройшов з моменту загибелі Берліоза .
Він був готовий охоче і чемно відповідати на всі питання слідчого , але байдужість відчувалась і в погляді Івана , і в його інтонаціях .
Поета більше не зачіпала доля Берліоза .
Перед приходом слідчого Іванушка дрімав лежачи , і перед ним проходили деякі видіння .
Так , він бачив місто дивне , незрозуміле , неіснуюче , з брилами мармуру , виточеними колонадами , з сяючими на сонці дахами , з чорною похмурою і безжалісною вежею Антонія , з палацом на західному схилі , зануреним до дахів майже в тропічну зелень саду , з бронзовими , палаючими при заході статуями над цією зеленню , він побачив римські , заковані в броню , кентурії , що йшли під стінами древнього міста .
